У теорії міжнародного права колізійний метод можна визначити як сукупність прийомів і способів регулювання правових відносин, що застосовуються за необхідності зробити вибір норми для регулювання відповідних правовідносин.

У юридичній літературі, відповідно до позиції окремих вчених-правовиків, зокрема  В. П. Звекова, прийнято розрізняти три види колізій  у міжнародному приватному праві: інтерперсональні, інтертемпоральні та ті, що виникають із дії законів у просторі [2, c. 45].

Метою ж, даної статті, є з’ясування змісту поняття та дослідження проблематики саме інтерперсональних колізій.

Інтерперсональні колізії існують між нормами права та нормами моралі, релігійними нормами і звичаями. Такі колізії пов’язані із визначенням статусу осіб в сімейних, спадкових, деліктних та інших приватноправових відносинах та виникають у зв’язку із належністю осіб до певної національності, релігії [2, c.47].

Історично так склалося, що у багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки окрім кодифікованого приватного права діють системи племінного,  звичаєвого і релігійного права. Так, норми релігійного права часто вступають в колізію не тільки з нормами загальноцивільного законодавства, але і між собою. Тому у більшості країн, що розвиваються, як їх прийнято називати (Азія, Африка, Латинська Америка), основними є інтерперсональні колізії. Як правило, вони виникають у сфері шлюбно-сімейних та спадкових відносин, тобто у тих сферах життя людей, де діють сильні традиції та звичаї.

Норми інтерперсонального приватного права врегульовують ситуації, в яких різні системи матеріального приватного права регулюють відносини між різними групами осіб, які належать до певних релігійних або етнічних груп чи племен. Вони визначають, право якої з груп повинно бути застосовуваним [4, c.165].

Варто зазначити, що інтерперсональні колізії посідають особливе місце у групі специфічних колізій. Це пов’язано насамперед з тим, говорячи про ієрархію законів, їхню дію в часі або про колізії законів різних територіальних одиниць однієї держави, ми маємо на увазі одну й ту ж категорію законів - вони встановлюються державою. Тоді як у сфері приватного права ми стикаємося з кардинально іншими джерелами права. Це  релігійні канони, племінні звичаї, закони етнічних груп тощо, які можуть конфліктувати не тільки між собою, але і з національним законодавством.

Головною відмінною рисою інтерперсонального колізійного права є те, що в ньому виключаються будь-які формули прикріплення, окрім прив'язки до персонального закону особи. Водночас, науковці  відзначають, що систему особистих законів часто плутають з так званим «персоналізмом», тобто визнанням за національним законом індивіда штучної ролі у визначенні його приватних правовідносин. Проте це різні поняття. По-перше, система особистих законів у чистому вигляді передбачає, що всі відносини є підпорядкованими особистому законові, тоді як персоналізм припускає численні винятки. По-друге, система осо­бистих законів виключає будь-яку справжню колізію законів, оскільки неможливо a priori застосувати до індивіда закон іншої етнічної групи. І по-третє, прикріплення в цій системі випливає з належності до групи і не може заперечуватися жодним іншим.

Історично, інтерперсональні колізії беруть свій початок з періоду панування системи персональних законів, що сформувалася  в Європі після навали варварів у V ст. до н.е. та занепаду Римської імперії. Тоді племена (романці, салійці, рипуарці) не мали чітко розмежованих держав, вони співвіснували на одній території, зберігаючи власні звичаї та закони. Таким чином, кожен індивід підпорядковувався законам тієї етнічної групи, до якої він належав. При цьому, присутність на якійсь окремо взятій території переможців і переможених не призводила до зникнення законів останніх на користь законів перших. Крім того, ще з часів античності склалося правило, за яким панівна група залишала співіснувати законодавство пригнобленої (особливо у сфері приватних відносин), якщо остання за своєю чисельністю переважала панівну групу на завойованій території.

Наявність інтерперсональних колізій у сучасному міжнародному приватному праві зумовлена колоніальним минулим великої кількості держав. Спочатку метрополії відкидали національні правові системи або вносили у ці системи чужі елементи, а потім поступово стали визнавати окремі інститути місцевого, приміром, сімейного чи спадкового, права.

У наш час, наприклад, в Індії, Бангладеш, та Пакистані у сфері особистого статуту людини діють норми індуїстського, мусульманського, християнського, парсистського, сикхського, буддійського, джайнійського й іудаїстського права. Проте норми цих релігійних правових систем застосовуються за умови, якщо сторони належать до однієї релігійної громади. Якщо вони є членами різних конфесійних громад, то, як правило, має бути застосоване цивільне законодавство відповідної країни [3, c. 71].

Велика вірогідність виникнення інтерперсональних колізій існує також у Філіппінах, де щодо різних етнічних груп населення діють різні релігійні та племінні системи права. При цьому домінуючу роль має мусульманське право. Наприклад, при колізії мусульманського права з іншою правовою системою перевагу має іслам (визнається дійсним розлучення, здійснене згідно з мусульманським правом, якщо чоловік є мусульманином).

У законодавстві багатьох країн Африки є спеціальні колізійні норми, які вирішують колізію між племінними звичаями, а в деяких країнах Латинської Америки такі колізії суди вирішують за аналогією з порядком, який має місце при вирішенні колізій у міжнародному приватному праві цих країн.

Оскільки, інтерперсональні колізії виникають у межах однієї країни, їх вирішення є внутрішньою справою відповідної держави [4, c. 179].

Якщо ж говорити про українського законодавця, то у випадку якщо українська колізійна норма вибирає право країни, в якій є різні персональні чи територіальні підсистеми права, то виникає проблема інтерперсональних чи інтервокальних колізій. Український суд чи інший правозастосовний орган зобов'язаний застосувати іноземне право так, як воно застосовується у правовій системі цієї іноземної держави. Тобто, у даному  іноземному праві необхідно знайти відповідь на запитання, яка із діючих у цій країні персональна підсистема права повинна бути застосована [4, c. 186].

У статті 15 Закону України «Про Міжнародне приватне право»  визначено наступне: «У разі якщо підлягає застосуванню право держави, у якій діє кілька територіальних або інших правових систем, належна правова система визначається відповідно до права цієї держави. За відсутності відповідних правових норм застосовуються норми тієї правової системи, яка має більш тісний зв'язок із правовідносинами" [1].

Звідси, незалежно від того, йдеться про територіальні чи персональні підсистеми, котрі діють у країні, до якої відсилає наша колізійна норма, установлений єдиний порядок застосування іноземного права з множинністю правових систем.

У випадку, коли неможливо достовірно розібратися в особливостях правової системи тієї країни, де існують різні правові системи (особливо це важливо при вирішенні інтерперсональних колізій), або ж в іноземній правовій системі немає настанов щодо вирішення цього питання чи, неможливо визначити, яка з правових систем підлягає застосуванню, то коментована стаття передбачає застосувати норми тієї правової системи, яка має більш тісний зв'язок із правовідносинами, що виникли.

Звідси, відсилання у ст. 15 Закону до правової системи, яка має більш тісний зв'язок із правовідносинами, носить субсидіарний (допоміжний) характер, а прив'язка до права країни з множинністю правових систем для визначення належного застосування однієї з цих систем є основною.

Отже, інтерперсональні колізії займають вагому нішу як у колізійному праві, зокрема, так і у міжнародному приватному праві, в цілому. Вони існують між нормами права та нормами моралі, релігійними нормами і звичаями, а отже є цілком закономірним явищем, адже будь-який народ окрім норм права живе згідно моральних-етичних, релігійних та інших установок, що формувались впродовж віків і не можуть бути проігноровані законодавцем. При цьому кожна правова система по-своєму вирішує спосіб вирішення даного виду колізій, здебільшого, виходячи з авторитету та впливу тих чи інших морально-релігійних правил на території держави.