В теорії сімейного законодавства України шлюбний договір - це цивільний правочин, що базується на домовленості наречених або подружжя відносно встановлення майнових прав та обов'язків подружжя на період існування та припинення шлюбу [5, 145].

Крізь призму століть колискою шлюбного договору прийнято вважати  Америку або ж Європу. Але, це твердження помилкове. Насправді, ще кілька тисяч років тому подружжя Стародавньої Греції та Риму, перш ніж вступити у шлюб, оформляли угоду, у якій визначали специфіку майнових відносин, вирішували питання спадкування спільно нажитого в майбутньому майна.  Найдавнішим  же письмовим зразком  договору є Кетубехс, вік якого більше 2 тис. років. Він належав до Мойсево-раввінського права, норми якого визначали укладення шлюбного договору основною і необхідною умовою вступу в шлюб [3, 15].

Серед країн Стародавнього світу особливості договорів  в кожній окремій країні, визначалися перш за все, ментальністю тієї чи іншої нації. Так, у Греції жінка мала право укласти договір «без чоловічої влади», за яким вона одержувала майнову свободу і вважалася рівноцінним партнером чоловіку, а у Вавилоні -  договір, за яким чоловік не мав права заставляти її за борги.

В Англії впродовж століть усе майно подружжя за «загальним правом»  належало чоловікові. Та з розвитком капіталізму норми «загального права» стали суперечити інтересам заможного класу. Тому  у 1882р., парламент прийняв Закон про власність заміжніх жінок, за яким власність заміжньої  жінки була виключно її власністю, і вона  могла вступати в будь-які майнові відносини з приводу неї [3, 18].

На українських землях, в роки середньовіччя  основою укладення шлюбу був договір що іменувався «зговір» або ж «змовини», і всі його деталі обговорювалися сім’ями наречених на заручинах.  Обов’язковими були «оглядини майна», яке давалось нареченій у придане, результати якого також вносились до тексту договору.  В період СРСР договір втратив свою актуальність, оскільки вважалося, що в радянській сім’ї духовне начало переважає над матеріальним.

В наш час більшість країн світу, визнали важливість інституту шлюбного договору, єдина мета якого: надати подружжю право на власний розсуд змінити правовий режим майна, що автоматично вступає у дію, при укладенні шлюбу і самостійно визначити характер майнових відносин у шлюбі. Тоді як  серед українців за побутує думка що шлюбний договір укладають ті, хто ще не одружившись, вже думає про розлучення.  Саме тому, з моменту набуття чинності Сімейним кодексом України - 1 січня 2004р. можливістю укласти шлюбний договір скористалися  лише близько 7тис. подружніх пар (- зареєстровано близько 2 млн. шлюбів) [6].

Варто зазначити, що небажання українців укладати шлюбний договір  пов’язане не стільки з його правовою проблематикою, з морально-ідеологічною сферою. Так під тиском економічних реалій та ідейно-моральних категорій сформувався ряд причин, чому українці не хочуть укладати шлюбний договір:

- юний вік наречених, який в Україні в середньому на 8-9 років  нижчий ніж за кордоном. Але в  Україні споконвіків прийнято видати дівчину заміж по-швидше, щоб «не приведи Господи, не лишилась старою дівою».

- юридична неграмотність населення. Для більшості українців шлюбний договір, це просто «те, що укладають знаменитості і багатії», а є люди, які і не здогадуються, про його існування, бо ніколи Сімейного кодексу не читали, а в їхній місцевості такого з діда-прадіда не було [4].

- незадовільне матеріальне становище подружжя є найвагомішою причиною, на думку фахівців. У розвинених країнах 70%  від загальної кількості договорів, укладає середній клас, тоді як в Україні, цей середній клас все ще формується. Всім іншим, реально нема чого прописувати в договорі.

 - останню причину якнайкраще, на мою думку, проілюструє цитата пані Софії, дописувачки форуму «mam.ua» (на момент написання коментаря пані Софія готувалась до весілля, яке мало відбутись за місяць): "Чому вже на початку спільного життя піддавати сумніву, що ми будемо разом. Як ми вже зараз будемо задумуватися про негативний фінал, то можливо взагалі не варто одружуватися» [6].

Серед основних положень шлюбного договору визначених Сімейним кодексом, розрізняють наступні:

- Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

- Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Ним можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

- Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, якщо ж подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

- У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. Також може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

-  Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається, при  цьому він  може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. Водночас, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

- Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Подружжя має право відмовитися від нього, у цьому випадку за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

- На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

- Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Отже, шлюбним договором є письмово оформлений та нотаріально посвідчений документ, укладений особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям, що врегульовує майнові відносини між ним.  Практика показує, що інститут шлюбного договору, досі не закріпив свої позиції як один з провідних інститутів сімейного права, і в силу різних обставин залишається рідко застосовуваним. Водночас, статистика укладення шлюбних договорів за останні 8 років, дає право прогнозувати поступове, хоч і не різке, проте стабільне покращення ситуації.